Одкровення
Чим закінчується історія?
Одкровення розповідає кінець сюжету в образах. Місто багатіє на замінникові — на тому, щоб забезпечувати мету замість досягати її, — і весь світ торгує з ним. Падіння приходить зсередини: система пожирає те, що мала захищати, доки вже не може встояти. Те саме падіння визволяє тих, кого вона пожирала. Рим 9–11 розповіли кінець як історію; Одкровення показує його механізм як образ, і жоден народ чи група не залишається винуватим.
Дія I — Питання
1. Іспит
У першому класі Робін дізналася, що тест має правильні відповіді і їх можна вивчити напам’ять. Тест мав показати, що вона знає, але невдовзі вона вчила вже тест, а не предмет, бо саме тест вирішував, куди їй можна йти далі. Те саме сталося з усім класом, і вчителі це знали, але й їхню роботу вимірювали результатами класу. Ніхто не вирішував, що так має бути, і ніхто не шахрував: кожен розсудливо робив те, що винагороджували. Найбільше школа навчила Робін того, що мірило — це те, заради чого живуть.
Робоче життя тривало так само. Кар’єра Робін будувалася на планах, атестаціях і преміях, і кожен рік закінчувався оцінюванням результатів, на якому її роботу перетворювали на числа, і помалу вона почала робити те, що видно в числах. З них же складався і її образ себе: вона знала, яка вона, бо знала, як її оцінили. Коли їй казали, що вона досягла успіху, вона відчувала полегшення, а не радість, бо наступна атестація вже наближалася. Мірило було вже не інструментом, а ґрунтом, на якому вона стояла.
Той самий ґрунт тримає й усе суспільство. Шкільні рейтинги, кредитні рейтинги, валовий внутрішній продукт і місця в міжнародних таблицях вирішують, куди спрямовуються гроші й увага, і кожен із них створено, щоб розповідати про щось інше, ніж він сам. Щойно за мірилом починають гнатися, воно перестає розповідати про те, для чого його створено, як тест Робін перестав розповідати про те, що вона знає, але на ньому вже все збудовано. Тому система не може відмовитися від мірила, а мусить дедалі пильніше його захищати. Вона тримає все, доки вже не тримає.
Іван написав Одкровення на острові, що зветься Патмос, і каже, що він там через слово Боже (1:9). За переказом, його заслали туди, подалі від центру системи його часу — Римської імперії, чиї зображення, монети й дороги сягали всього відомого світу. Він називає себе братом своїх читачів і спільником у скорботі, тобто пише не з безпечного місця, а з самої гущі страждання. Іван уже не був усередині системи, і тому міг її бачити. Одкровення написане з краю, на який його виштовхнула система.
Тож питання цього есею просте. Що стається із системою, чий промах тримає все, і що стається з людьми, яких вона виховала, як Робін? Одкровення відповідає на нього двома містами: тим, що падає, і тим, що сходить із неба (18:2; 21:2). Відповідь не треба приймати на віру, бо її можна перевірити: можна наперед сказати, як вона мала б виглядати, якщо рух той самий, що в Бутті й у Посланні до римлян. Наступний розділ записує ці умови, а також називає те, що спростувало б прочитання.
2. Той давній змій
На початку Одкровення є сувій, запечатаний сімома печатями, і ніхто ні на небі, ні на землі не може його відкрити, і Іван плаче (5:1–4). Сувій містить те, що має прийти, і в цьому прочитанні це власна історія людей, запечатана від них. Назва книги обіцяє, що він відкриється: apokalypsis означає відкриття, те, що було приховане, виходить на видноту (1:1). Відкриття приходить не як поняття, а як образи: із моря виходить влада, образ починає говорити, знак накладають на руку й на чоло (13:1, 13:15–16). Слова Послання до римлян довелося перекладати на мову руху, а образи Одкровення говорять прямо, і наступні розділи відкривають їх один за одним поряд із буденним життям.
Приховування почалося в саду. Людина почула кроки, сховалася між деревами, і її спитали, де вона (Бут 3:8–9). Одкровення називає голос, що пролунав перед приховуванням: великий дракон, давній змій, що зветься наклепником і сатаною, який зводить увесь світ (12:9). Це та сама постать, що в саду спитала, чи справді так було сказано, і її питання відкрило розрив між словом і світом. Відтоді людина дивиться на світ і на себе з невеликої відстані, і в цей розрив виростає все, що наступні розділи показують як владу, образ і місто.
У книзі Мойсея слова завіту прив’язували на руку й на чоло, щоб людина діяла й дивилася із завіту (Повт 6:8). Чоло Робін тепер дивиться деінде: зранку — на числа в телефоні, на роботі — на плани, увечері — на показники сну, які рахує годинник. Ніхто її не змушував, і вона не пам’ятає, коли погляд перемістився. Одкровення питає те саме в усього світу: що в людини на чолі і з ким вона звідти пов’язана? У книзі на чоло спершу накладають знак, а наприкінці там написано ім’я (13:16; 22:4), і вся історія вміщається між ними.
Влада, що дає знак, виходить із моря (13:1). У біблійних оповідях море — це безодня, від якої світ відокремили під час творення і дна якої не видно (Бут 1:2, 1:9). Якщо дивитися з Патмосу, влада Рима приходила через море на кораблях, що привозили намісників, вояків і купців, а її джерело лежало поза обрієм. Змій не панує й нікого не змушує; він зводить: робить так, що мірило виглядає як завіт, і змушує людей вірити, що це одне й те саме. Тому наприкінці досить зв’язати голос, і в новому світі моря вже немає (20:2–3; 21:1).
Перш ніж читати образи, записуємо умови, за яких прочитання тримається. Якщо Одкровення показує той самий рух, що Буття й Послання до римлян, то система, збудована на мірилі, падає зсередини від власного нахилу, падіння визволяє тих, кого система пожирала, визволення не треба заслуговувати, і ніхто не залишається поза ним. Прочитання падає, якщо систему повалить зовнішній ворог, бо тоді це війна двох сил. Воно падає й тоді, якщо визволення треба заслужити або якщо наприкінці якийсь народ чи група залишається винуватими, бо тоді повертаються мірило й різниця між обраними та іншими. Наступні розділи перевіряють ці умови одну за одною.
Дія II — Падіння
3. Образ і знак
Робін потрібен був диплом, щоб отримати роботу, кредитний рейтинг, щоб отримати іпотеку, і підписники, щоб її роботу помітили. Диплом говорить про вміння, кредитний рейтинг — про надійність, а кількість підписників — про те, хто слухає, але кожне з них — знак, а не сама річ. Без знаків двері залишалися зачиненими, тож Робін почала збирати їх так само дбайливо, як і речі, яких вони стосувалися, а зрештою — ще дбайливіше. Знак, що мав про щось розповідати, перетворився на умову входу. Одкровення бачить той самий рух у масштабі всього світу й показує його в трьох постатях.
Перша постать — давній змій, який сам не діє, а віддає свою силу іншим (12:9). Друга постать — влада, що виходить із моря й отримує від змія його силу, його престол і велику владу (13:1–2). Люди захоплюються цією владою й питають, хто подібний до неї і хто може з нею воювати (13:4). Це питання порівняння: влада особлива, бо ніщо інше не сягає її рівня. Завіт робив того, хто в ньому жив, особливим порівняно з іншими, а тут особливість стала владою над іншими.
Історія показує, у що ця влада вбиралася протягом століть нашої ери. Візантія називала себе новим Ізраїлем, Франція — старшою донькою церкви, а Росія — третім Римом, тоді як Англія, Нідерланди й Сполучені Штати вважали себе обраним народом. Менші нації теж співали про день, який для них ще настане, і Фінляндія серед них. Кожна вдягала ту саму мантію, яку носив Ізраїль, і кожна міряла свою особливість щодо інших націй: кордонами, арміями й підручниками історії. Що більшою була влада, то важче вона носила мантію і то певніше бачила в інших націях щось менше.
Третя постать виходить із землі й схожа на ягня, на саме втілення завіту й визволення, але говорить, як змій (13:11–12). Вона творить великі знамення, щоб люди почали захоплюватися владою, і наказує поставити для неї образ (13:13–14). Образ — це вистава влади: прапор, парад, промова, церемонія й статистика, що розповідає про успіх нації. У виставі замінник починає виглядати як мета: особливість відчувається як завіт, і люди поклоняються мірилу, вірячи, що служать завітові. Образ починає говорити, і той, хто йому не вклоняється, втрачає своє місце: за Іванових часів — життя, за наших — роботу, репутацію чи голос (13:15).
Наостанок усім, малим і великим, багатим і бідним, дають знак на руку чи на чоло, саме туди, де колись прив’язували слова завіту: тепер рука діє, а чоло дивиться від імені влади (13:16; Повт 6:8). Без знака ніхто не може ні купити, ні продати (13:17). Знак — той самий рух, що диплом і кредитний рейтинг Робін, тепер у масштабі всього світу: мірило належності, яке стало умовою доступу. Нації, що кожна вважала себе особливою, зрештою носять той самий знак у тій самій системі. З цієї системи виростає місто, ім’я якому Вавилон.
4. Вавилон
Зранку телефон показує ту саму дату в Гельсінкі, Каїрі, Лагосі, Сан-Паулу, Нью-Йорку й Шанхаї. Та сама платіжна картка працює в усіх них, ті самі вантажі мандрують у тих самих контейнерах, і ті самі числа кажуть, як ідуть справи в кожному. Ніхто не вирішував будувати це як одне ціле; воно виросло з того, що нації мірялися одна з одною, і тепер кожен народ живе всередині нього. Одкровення бачить те саме місто й дає йому давнє ім’я — Вавилон: цариця, що сидить на спині влади (17:3). Її купці — вельможі землі, і нею зведено всі народи (18:23).
Місто говорить про себе: сиджу царицею, я не вдова й не побачу скорботи (18:7). Це голос системи, що виросла такою великою, що її падіння неможливо уявити, як банк, надто великий, щоб збанкрутувати. Одкровення перелічує її товари: золото, срібло, перли, шовк, багряницю, слонову кістку, цинамон, вино, олію, пшеницю, худобу, коней і колісниці (18:12–13). Перелік іде від одного товару до іншого, аж поки наостанок не доходить до людей, їхніх тіл і життів. Ніхто не додавав їх до переліку навмисно; вони потрапили туди тим самим шляхом, що й усе інше.
Завіт — це стосунок, що існує раніше за будь-які правила, як шлюб існує раніше, ніж поділено хатні обов’язки. Коли подружжя починає рахувати, хто зробив більше, мірило займає місце стосунку, і залишається обмін. Для пророків невірність означала саме це: місце завіту займає мірило, на яке люди починають задивлятися й якому поклоняються, і Одкровення пов’язує ту саму невірність із торгівлею (18:3). Вавилон — місто, де від стосунку не залишилося нічого, крім обміну, і де все має ціну. Тому люди опиняються в самому кінці переліку товарів, а вартість Робін — це число, яке встановлює хтось інший.
Дерево, що росте навскіс, може рости довго, але кожен новий метр додає ваги з того самого боку, доки стовбур не зламається під власним тягарем. Ріст у хибному напрямку не може тривати вічно, бо сам ріст поглиблює нахил. Вавилон валить не зовнішній ворог, а влада, на спині якої він їде: вона обертається проти міста й спалює його (17:16); Іван таки каже, що суд приходить від Бога (18:8; 17:17), але єдина зброя, яку він дає вершникові з неба, — меч, що виходить із його уст, слово (19:15, 19:21). Система, в якій обмін зайняв місце завіту, зрештою пожирає те, що її тримає: людські сили, землю й довіру. Те саме стається з Робін, чиє тіло одного ранку перестає слухатися, хоча календар заповнений: нахил ламає сам себе.
Коли місто падає, ті, хто жив із нього, стоять здалеку й дивляться на нього (18:9–10). Царі, купці й мореплавці плачуть, що за одну годину все зникло, бо місто було всім їхнім світом (18:17–19). Уперше вони бачать місто цілим, ззовні, але все ще оплакують його з боку мірила. Упало місто, а не вони; мірила немає, а люди, які на нього задивлялися, досі стоять. Проте їхній плач справжній, бо все, що вони навчилися вважати цінним, було всередині міста.
5. Вийдіть із міста
У тому самому розділі, ще до того, як царі починають плакати, лунає інший голос. Він говорить не до міста, а до тих, хто живе в ньому: вийдіть із нього, щоб не мати частки в його промаху та в його долі (18:4). Заклик нікому не наказує боротися з містом чи будувати поряд нове місто. Він просить лише переходу з одного місця в інше, зсередини назовні, як людина виходить із кімнати, де всі міряють тими самими числами. Заклик приходить одночасно з падінням і стосується кожного, хто живе в місті.
Коли закривається завод, той самий день для однієї людини — початок безробіття, а для іншої — визволення від роботи, яка давно її виснажувала, хоча обидві стоять перед тією самою брамою. Одкровення показує падіння міста з обох боків в одному розділі: ті, хто стоїть здалеку, плачуть, а ті, кого покликано, виходять (18:4, 18:9–19). Подія та сама, але місце, звідки на неї дивишся, вирішує, якою з двох вона здається. Царі й купці дивляться з боку мірила, і для них падіння — втрата. Той, кого кличуть, дивиться з боку людини, і для нього те саме падіння — двері.
Робін переживає те саме у власному житті. У тижні після того ранку на парковці тіло перестає слухатися, і спершу вона переживає це як руйнування: кар’єра, репутація й образ себе обвалюються за одну годину, а календар, ще вчора повний, тепер порожній. Лише згодом вона помічає, що обвал зробив те, чого вона сама зробити не могла: зупинив рух, якого не зупинило жодне зусилля. Їй не довелося вирішувати піти; падіння винесло її назовні. Той самий обвал, що забрав у неї все, що показувало мірило, визволив її від мірила.
Заклик не має ні умов, ні строку. Він не вимагає ні кращого результату, ні нового мірила, ні доказу, що той, хто виходить, заслуговує вийти. Саме тим він і відрізняється від усього, чого будь-коли вимагало місто: у місті кожні двері мали ціну й кожен вхід вимагав знака, а вихід нічого не коштує. Тим, кого пожирала система, не потрібні сили, щоб вийти, бо хватка, що їх тримала, слабне сама, коли місто падає. Визволення стається з ними в тому самому русі, в якому місто втрачає свою хватку.
Коли місто падає, падає замінник, мірило, що зайняло місце завіту. Люди не падають разом із ним, як і завіт, чиє місце зайняло мірило, бо вони існували раніше за мірило. Коли замінника немає, на видноту виходить те, що він закривав: стосунок, що існував раніше за будь-які правила. У шлюбі та сама мить настає, коли облік припиняється й подружжя знову бачить одне одного. Тож руйнування й визволення — одна подія: замінник падає, і те, що він витіснив, повертається.
Дія III — Місто
6. Ім’я на чолі
Вавилон теж має на чолі знак, але це ім’я: таємниця, Вавилон великий (17:5). Систему, що позначала всіх, саму позначено словом, яке приховує, і ніхто всередині неї не може сказати, чим вона є насправді. Робін знала свій кредитний рейтинг, але не знала, як він складається, і не знав ніхто з тих, кого вона питала. Мірило бачить усіх, але саме не піддається прочитанню, і тому його влади зсередини не видно. Таємниця залишається таємницею, доки місто стоїть і всі дивляться на нього крізь його власні числа.
Коли місто впало, Одкровення повертається до початку, до голосу в саду, де почався промах. Давнього змія зв’язано, щоб він більше не зводив народів (20:2–3). Його не треба скидати новою владою, бо його сила весь час була в його голосі, і тому досить змусити голос замовкнути. Коли голос замовкає, мірило знову стає лише мірилом — оцінкою, числом чи ціною, що розповідає про щось, але не є самою річчю. Джерело промаху усунуто, коли голос, що змушував людей цілити поруч із ціллю, більше не говорить.
Наприкінці на чолах людей ім’я, на тому самому місці, де був знак влади (22:4; 13:16). Знак казав, до якої системи людина належить і що вона може купувати й продавати; ім’я каже, з ким вона пов’язана. Різниця та сама, що між номером клієнта і тим, як хтось кличе людину на ім’я, бо знає її. Чоло, що дивилося на мірило й міряло себе ним, тепер дивиться із завіту. Слова завіту повернулися туди, де їх прив’язувала книга Мойсея (Повт 6:8).
У тому самому вірші люди бачать обличчя (22:4). У саду людина, почувши кроки, сховалася, і питання «Де ти?» залишалося без відповіді впродовж усієї історії (Бут 3:8–9). У розрив, з якого вона дивилася, приходило одне мірило за іншим, один образ за іншим і нарешті знак, і кожен обіцяв сказати їй, де вона. Наприкінці між ними нічого не залишається — ні схованки, ні мірила, ні образу, лише обличчя. Тепер на питання є відповідь: людина там, де її бачать, і їй більше не треба ховатися.
Сувій на початку книги був запечатаний так, що ніхто не міг його відкрити (5:1–4). Наприкінці Іванові кажуть протилежне: не запечатуй слів цієї книги (22:10). Ім’я Вавилона було таємницею, а власна історія людей була від них запечатана. Тепер і те, й інше стає прочитним: місто видно таким, яким воно було, а людина бачить, де в історії вона стоїть і для чого було мірило. Це впізнавання: нічого нового не приносять, але те, що було приховане протягом довгих віків, стає прочитним для всіх.
7. Місто без храму
Про нове місто Іван спершу каже, чого там немає: храму в ньому він не бачив, бо Господь Бог Вседержитель і Агнець — його храм (21:22). В Івановому світі храм був місцем, де завіт плекали жертвами, священниками й святами, а згодом те саме завдання перейшло до церков і їхніх богослужінь. Храм збудували, щоб забезпечити завіт, і саме тому він міг стати мірилом, на яке дивилися замість завіту. У місті немає храму, бо там завіт присутній і його вже не треба забезпечувати. Історія закінчується в тому місці, на яке мірило весь час вказувало.
Брами міста ніколи не зачиняються, і царі землі та народи приносять у нього свою славу (21:24–26). Посеред міста росте дерево життя, і його листя — на зцілення народів (22:2). Народи, що вдягли мантію обраних і мірялися одне з одним, входять у місто не на суд, а на зцілення. Дерево життя — те саме дерево, яке людина покинула в саду, і шлях до нього був зачинений (Бут 3:24). Тепер шлях відкритий для всіх народів, і умова, що жоден народ не залишається поза містом, виконана.
Проте в Одкровенні є і «поза», і прочитання не сміє його оминути. Тих, хто бере знак звіра, мучать вогнем і сіркою (14:9–11), тих, чиїх імен не знайдено в книзі життя, кидають в озеро вогняне (20:15), а за переліками поза містом залишаються ідолопоклонники й кожен, хто любить і чинить неправду (21:8, 21:27; 22:15). Переліки називають учинки, а не народи чи групи, і ті самі царі землі, що воювали з вершником (19:19), наприкінці вносять свою славу крізь відчинені брами (21:24–25). Та все ж суд у книзі падає й на людей, а не лише на оману, і в цьому місці умова, що ніхто не залишається поза, перебуває під напругою і не виконується чисто. Прочитання залишає цю напругу видимою і не пояснює її.
Останнє запрошення звучить так: хто спраглий, нехай приходить, і хто хоче, нехай бере воду життя даром (22:17; 21:6). У переліку товарів Вавилона все мало ціну, від золота й вина до людських тіл і життів (18:12–13). Вода життя — єдине, чого не можна купити, заробити чи здобути хитрощами, бо в ній немає чого міряти. Це не кращий замінник на місці старого, а те, що замінник забрав. Умова, що визволення не треба заслуговувати, виконується в запрошенні, яке звучить серед останніх слів книги.
У школі Робін дізналася, що тест — це те, заради чого живуть, і жила так десятиліттями. Проте тест створено для іншого: у школі — щоб вона вчилася, а на роботі — щоб робота робилася з людьми і для них. Коли замінник упав, залишається саме це: знання, робота й люди, з якими вона пов’язана. Одкровення описує не те, як це відчувається, а те, як це стається: місто падає, голос зв’язано, ім’я написано на чолі, а вода дається даром. Наступний есей питає, як цей рух можна впізнати у власному часі й у власному житті.
Диспозиція · робоча нотатка
Кінець як образ. 7 розділів, 2 + 3 + 2, у кожному 5 абзаців × 5 речень. Лише один текст: Рим 9–11 тепер в есеї 4. Рамка: життєвий шлях від дитинства до дорослості, однакова в усіх есеях.
Дія I — Питання
Іспит
- Рамка: Робін, яка збудувала життя на результатах: кар’єра, образ себе, премії.
- Школа вимірює тести, учні вчаться складати тести; те саме триває на роботі.
- Система тримає все, доки вже не тримає.
- Питання: що стається із системою, чий промах тримає все?
- Одкровення — назва якого Unveiling — дає відповідь, яку можна перевірити.
Той давній змій
- Об 12:9: джерело названо — та сама постать, що в саду.
- Міст до есею 3: повертається тяга входу в мову.
- Міст до есею 4 і настанова прочитання: у Посланні до римлян слова переклали на мову руху, бо вони тягнуть за собою хибні образи (закон → кодекс законів). Одкровення працює навпаки: воно дає образи, а читач упізнає їхнє значення з власного життя («образ починає говорити», 13:15).
- Умови: система падає зсередини, падіння визволяє, кінець — дар, усі всередині.
- Умови спростування: ворог ззовні, визволення треба заслужити, якась група винна.
Дія II — Падіння
Образ і знак
- Об 13: змій не діє сам — сила передається владі.
- Третя постать умовляє: вистава робить так, що замінник виглядає як мета.
- Образ поставлено; без знака не можна ні купити, ні продати (13:16–17).
- Буденний приклад: диплом, кредитний рейтинг, кількість підписників — знак, без якого не ввійдеш.
- Народи в мантії обраних: завіт стає статусом, наддержави попереду, малі теж (Smith, Chosen Peoples 2003) — сповзання в масштабі націй.
Вавилон
- Об 17–18: Вавилон як цариця на спині влади — спільне літочислення й глобальна інфраструктура, з якою торгують усі народи (18:3, 18:23).
- «Не побачу скорботи» (18:7); перелік товарів закінчується людьми (18:13).
- Система, що почалася з мірила, зрештою рахує людей як товар.
- Поворот (17:16): влада, на спині якої вона їде, обертається проти неї — падіння зсередини.
- Пафос (18:9–19): царі й купці плачуть здалеку «за одну годину».
Вийдіть із нього
- Об 18:4: у тому самому розділі голос кличе вийти з міста.
- Та сама подія: з одного боку руйнування, з іншого визволення.
- Рамка: вигорання — обвал зсередини, і воно визволяє.
- Падіння не вимагає нічого нового від тих, кого пожирала система.
- Падає замінник, а не люди. Модель: Both at Once.
Дія III — Місто
Ім’я на чолі
- На чолі Вавилона ім’я «таємниця» (17:5).
- Наприкінці ім’я на чолах людей там, де був знак влади (22:4).
- Змія зв’язано (20:2–3): джерело промаху усунуто.
- Вони бачать обличчя: той, хто сховався в саду, бачить лице в лице.
- Запечатане стає прочитним: упізнавання. Модель: Garden and City.
Місто без храму
- У новому місті немає храму (21:22): ніщо не стоїть між людьми й метою.
- Останній заклик: вода життя даром (22:17) — єдине, чого не можна здобути хитрощами.
- Кінець — дар, а не кращий замінник.
- Повернення до школи й Робін із розділу 1: коли замінник падає, залишається мета.
- Міст до есею 6: як це впізнати. Без фанфар.
- Рим 9–11 вилучено з цього есею, бо він тепер наприкінці есею 4. Так само випадає Рим 1:23–28, бо кожен есей читає один текст.
- Дослідження ШІ (reward hacking: Gao та ін. 2022, Greenblatt та ін. 2024, Anthropic 2025) — вагомий матеріал у «Тому самому падінні». Пропоную перенести його до розділу 1 книжки (діагноз) або 7 (сучасність), щоб цей есей тримався тексту. Чи залишити його в розділі 4 як паралельний образ?
- Перевірити: Об 12:9; 13:16–17; 17:5; 17:16; 18:4; 18:7; 18:9–19; 18:13; 20:2–3; 21:22; 22:4; 22:17.
- Порядок написання: 4 → 5 і 3 → 6 і 2 → 7 і 1.
Робочий матеріал: Те саме падіння, розказане двічі (Одкровення)
- Одкровення 17–18, переклад із грецької. — перевірити
- Об 13:11: постать має «два роги, як у ягняти». Агнець — центральна постать Одкровення (5:6), а за ним стоїть пасхальне ягня, знак завіту й визволення (Вих 12). Мова змія нагадує оману в саду (Бут 3:1, 3:13). — перевірити
- Об 13:14–15 продовжує образ із книги Даниїла: влада припиняє щоденне служіння завіту й ставить на його місце власний образ (Дан 8:11–13; 11:31; 12:11; історично Антіох IV, 167 р. до н. е.). Пор. Дан 3, золотий образ. — перевірити